"Групи смерті": чому діти роблять фатальний крок у вічність, і як їх врятувати

GEMT3.png

«Групи смерті» являють собою спільноти, які поширюються в соцмережах і різними способами зацікавлюють та стимулюють малолітніх дітей та підлітків вступити та вийти на контакт. Весь процес здійснюється у формі гри, яка складається, як правило, із п’ятдесяти завдань. Протягом всієї гри застосовуються різні психологічні прийоми та маніпуляції, які забезпечують встановлення психологічного контролю над учасником. Весь процес контролюють адміністратори та куратори даних груп, які й дають відповідні завдання. З кожним новим днем гри учасник отримує нове завдання, і його виконання суворо контролюється. Поступово завдання стають все складнішими для того, щоб підготувати учасника до виконання головного останнього завдання – вчинення самогубства. Вступаючи в «групи смерті» учасник стає заручником, потрапляє під особливий вплив та контроль з боку адміністратора чи куратора, який чітко ставить завдання та вимагає їх обов’язкового виконання, при чому доводити це потрібно за допомогою фото чи відео звітів.

Пошук жертви і затягування у групи смерті.

Штовхати дітей на пошук таких груп якраз і можуть проблеми у взаєминах із батьками, однолітками, "об’єктом" симпатії. Діти або ж самі знаходять потрібні групи через хештеги, або їх виявляють "куратори" у соцмережах. Вони вивчають сторінки підлітків, з яких явно випливає, що дитина із тих чи інших причин перебуває у депресивному стані.

Мова кураторів спільнот лагідна, турботлива, викликає прихильність і довіру. Новачків зустрічають словами: "Я твій друг і хочу допомогти тобі. Ти не одна, твої друзі з тобою".

Ігри смерті, як «Синій кит», «Момо», «Зникни на 24 години», «Біжи або помри», «Червона сова» та ін., спрямовані на дітей віком від 8-10 років та підлітків. Дуже часто на вудочку груп смерті через свою довірливість і наївність потрапляють діти саме з благополучних родин, які не стикалися з моментами морального насильства, булінгу тощо.

Діти часто не розповідають батькам про те, які повідомлення отримують. В залежності від гри, їм може прийти повідомлення «зроби те і те, інакше твоя мама помре». Вони не звертаються до батьків через свою наївність, тому починають рятувати їх і виконувати небезпечні умови. З одного боку, вони налякані, з іншого — навіть не розуміють, що відбувається. Деякі навіть бережуть своїх батьків і не хочуть їх налякати. Діти піддаються маніпуляції — загроза життю близьких людей. Для дитини смерть батьків нестерпна.

Батьки звикли наказувати дітям, а не домовлятися з ними, тому діти звикають виконувати завдання.

Дуже часто мама або тато наказують синові чи доньці винести сміття чи помити посуд, не питаючи, чи дитині зручно зробити це саме зараз. Коли дитина стикається з директивним тоном у цих іграх, вона слухається. Діти бояться з одного боку, з іншого — вони часто роблять ризиковані вчинки, іноді нерозумні, зухвалі з метою показати "Я є". Це — своєрідний протест проти наказового тону і того, що їх не помічають. Вони у цих групах знаходять такий собі авторитет. До того ж там пропонується виконати завдання дуже красиво і маніпулятивно. Це — біда, тому що підліток усвідомлює смерть, але не усвідомлює, що це — назавжди. Підліток кожен раз думаючи про смерть, думає, що його встигнуть врятувати, і таким чином батьки зрозуміють, наскільки їхня дитина для них важлива і цінна.

Першими симптомами того, що дитина вступила до групи смерті і почала виконувати якісь завдання, може бути тривожність, наляканість, відчуття безпорадності, розгубленість, провали в пам’яті. Дитина може просити залишати увімкненим світло чи боятися вночі сходити до туалету, може стати замкненою, починає поводитися дивно і з демонстрацією протесту, агресувати на людях і показувати своє невдоволення, не хоче говорити з батьками.

Дитина може почати підкашлювати, немов поперхнулася чимось — це має назву «нервовий кашель», або у неї починають смикатися брови чи очі.

Варто спостерігати за поведінкою дитини, за її апетитом. Як уберегти дитину від ігор смерті батькам треба навчитися бачити в дитині особистість і сприймати її такою, якою вона є, обговорювати з нею її провини і помилки, уникаючи фізичних покарань та встановлювати довірливі стосунки. Також варто спостерігати за дитиною, розпитувати про справи загалом і конкретно у випадку зміни настрою.

Дуже важливий момент — дізнаватися у дітей, а що сьогодні вони побачили у Tik-Tok, ютубі, інстаграмі, телеграм-каналах, де є контент, який не поширюється у маси, але діти на нього підписані. Коли ми дізнаємося про небезпечні ігри, найкраще що ми можемо зробити, спитати: «Рідний мій, ти знаєш щось про гру «Біжи або помри» чи «Синій кит», і дитина розповість. Коли дитина побачить, що дорослому можна довіряти і розповідати, обов'язково у майбутньому вона буде приходити й показувати: «Мамо, дивись, що мені надіслали». Найбільша помилка батьків, коли вони дізнаються про небезпеку — вони виривають у дитини телефон, починають перевіряти, гортати особисті фото у галереї, тим самим порушуючи особисті кордони дитини. Такою поведінкою ми не викликаємо довіри у наших дітей.

Потрібно не залишати дитину наодинці з її проблемами. Цікавитись її життям, показувати свою любов і турботу. Обговорювати ситуацію з дитиною, вчити дивитися на неї з різних сторін, що сприятиме її ефективному вирішенню. Дорослий вже був в підлітковому віці і має досвід вирішення деяких труднощів. Але не варто перетворювати бесіду в монолог "А в наш час ...".

Також, потрібно описати свої почуття. Таким чином Ви покажете, як Вам важлива дитина і її внутрішній світ. Обмін емоціями дозволить встановити контакт і зорієнтуватися підлітку у виниклій ситуації.

Чого не можна робити. Влаштовувати перевірки і огляди - дитина тільки закриється і навчиться краще приховувати свої дії. Забороняти спілкування в соціальних мережах. Саме онлайн проходить значна частина життя дитини, і вона буде не готова з нею розлучитися. Щоб продовжити спілкування, підліток може потайки заходити в інтернет.

Тиснути на дитину. Не варто очікувати від дитини, що вона має відповідати очікуванням батьків. Важливо пояснити, що навіть якщо підліток не буде підходити під всі критерії успішної людини, батьки все одно люблять його і готові підтримати.

Порівнювати з іншими. Це порушує самоідентичність дитини (я не такий, як треба) і розвиває в неї почуття самотності, непотрібності і своєї неповноцінності. Лякати невідомістю (фрази типу «тільки спробуй»). Незрозумілі покарання розвивають фантазії на тему «що ж це могло б бути». Такі фрази посилюють тривогу, що може стати для дитини.

Ігнорувати маніпулятивні фрази дитини на тему смерті ( «краще б я помер ...», «що б ви сказали на моїх похоронах?» І т. д.). Краще провести бесіду з дитиною на тему смерті. Це змусить задуматися про смерть і побачити її не тільки своїми очима. Саме таким чином підкріплюється страх смерті.