ЯК ДІЯТИ БАТЬКАМ ТА ПЕДАГОГАМ, ЩОБ ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧОМУ СУЇЦИДУ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ВІДПОВІДНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ МАРКЕРІВ

Уважність батьків і педагогів до стану дитини та важливість діалогу з дитиною

Першим кроком для батьків та педагогів у превенції суїцидальної поведінки, суїцидальних намірів та скоєння суїциду має бути спостережливість щодо дитини. Адже батьки та педагоги – це ті найближчі дорослі, які мають знати характер дитини, її настрої, можливості, вподобання, тому можуть побачити зміни в поведінці дитини та її настроях, помітити ознаки зниження радості від життя. У методичних рекомендаціях психологи наголошують, що пригнічений стан дитини, що триває понад два тижні, може свідчити про те, що дитині потрібна допомога.  У такій ситуації батькам та педагогам важливо:

• вибудовувати з дитиною довірливі стосунки;
• спостерігати за емоційним станом дитини;
• зберігати з дитиною контакт, запроваджувати традицію регулярних розмов про почуття, переживання, стосунки, новий досвід;
• звернутися до психолога закладу освітнього або іншого психолога (якщо ви батьки), або повідомити батьків та психолога про ваші спостереження та побоювання (якщо ви педагог).

Чим раніше дитині буде надано допомогу, тим менша ймовірність поглиблення суїцидальної тенденції. Для руйнування суїцидальної тенденції дорослі можуть навчити дитину: 

• розв’язувати життєві проблеми та самостійно звертатися по допомогу;
• регулювати власні емоційні стани, допомагати собі позбавлятися від найбільш небезпечних емоцій (переживання нікчемності та безнадії). 

Якщо дитина страждає від депресії – це також може призвести до суїцидальних намірів. Тому важливо своєчасно лікувати депресію. Слід розуміти, що чим глибша суїцидальна схильність дитини, тим більш фаховою має бути соціально-психологічна допомога. Щоб виключити медичні причини суїцидальних думок та намірів з дитиною має працювати фахівець з відповідною кваліфікацією (клінічний психолог або лікар-психіатр).

Як спілкуватися з дитиною, якщо батьки помітили небезпечні ознаки

ПСИХОЛОГІЧНІ МАРКЕРИ, СУКУПНІСТЬ ЯКИХ МОЖЕ СВІДЧИТИ ПРО СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ ТА НАМІРИ ДИТИНИ

Психологи визначають такі психологічні маркери, сукупність яких в окремої дитини чи групи дітей може свідчити про зародження суїцидальної тенденції (тобто наростання суїцидальної схильності):

• знижений емоційний фон, різкі перепади настрою від ейфорії до відчаю; 
• надмірна самокритика;
• почуття провини, яке проявляється у вибаченнях та активних спробах примиритися з тими, з ким дитина раніше мала суперечки;
• розмови про смерть, захоплення тематичною музикою, одягом із символами смерті (черепи, могили, надгробні плити тощо);
• тематика смерті може проявлятися у творах, спонтанних малюнках або як чорний гумор;
• дарування особистих речей, які раніше були значущими та дорогими для дитини; 
• цікавість до родичів або людей, з якими було втрачено зв’язок, і примирливі розмови;
• самоушкоджувальна поведінка (шрамування, часті травмування, ознаки порізів на зап’ястках тощо). 

Міністерство охорони здоров’я України на офіційному сайті визначає також такі ознаки суїцидальної поведінки: 

• поява тривожності, дратівливості, прояви конфліктної поведінки, злоби;
• удавана веселість;
• жарти над власними емоціями;
• відстороненість, уникнення контактів з родиною та друзями;
• поява ризикової поведінки; 
• зміни сну, брак енергії;
• відмова від їжі або переїдання;
• негативні репліки про себе;
• репліки про неможливість виходу зі складної ситуації;
• труднощі у подоланні щоденних проблем;
• втрата інтересу до власної зовнішності;
• погрози заподіяти собі шкоду або вбити себе;
• підготовка або надсилання прощальних повідомлень;
• розроблення планів покінчити зі своїм життям;
• завершення поточних справ. 

ЯКІ ПРИЧИНИ Й ЧИННИКИ МОЖУТЬ ПОСИЛИТИ СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ ТА НАМІРИ ДИТИНИ

Щоб краще розуміти дитину та її стан батьки, педагоги мають бути ознайомлені з причинами й чинниками, що можуть викликати в дитини суїцидальні думки та наміри й призвести до суїциду без надання відповідної допомоги. Ці причини можуть бути різними. 

Умовно їх можна поділити на такі групи:

• проблеми в сім’ї (смерть одного або обох батьків, розлучення батьків тощо);
• проблеми, пов’язані з кризою становлення ідентичності підлітка;
• проблеми з навчанням;
• проблеми медичні (розлади психічного здоров’я: біполярний або тривожно-депресивний розлади особистості тощо). 

У методичних рекомендаціях Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України наголошується, що найбільш негативно впливає на самопочуття дитини те, що вона сприймає як нестерпне, і її неможливість на це вплинути, наприклад, скандали між батьками, які дитина всіма силами прагне припинити, але не може нічого змінити – це одна з головних причин дитячих самогубств.

Серед інших причин:

• загострене проходження підліткової кризи; 
• неприйняття вікових фізіологічних змін, незадоволеність своєю зовнішністю; 
• хімічні залежності, які призводять до абстинентного синдрому або суїцидальних роздумів та дій у стані сп’яніння, неусвідомлення небезпеки в зміненому стані свідомості; 
• самотність, відчуття самотності; 
• депресія;
• низька самооцінка;
• розчарування в любовних стосунках; 
• демонстративні маніпуляції та шантаж значущих дорослих задля отримання послаблень або особливих привілеїв; 
• шантаж з боку зловмисників, погрози завдати шкоди рідним або друзям дитини;
• неприйняття колективом однолітків (учнівським колективом), рольові конфлікти;
• булінг та кібербулінг;
• участь у небезпечних іграх, “групах смерті”, які навіюють суїцидальні думки.

 Національна соціальна сервісна служба України визначає такі кроки у спілкуванні з дитиною, щоб допомогти їй у разі виявлення тривожних змін у поведінці та настроях:

1. намагатися зрозуміти емоційний стан дитини, в розмові проявляти розуміння і підтримку;
2. з’ясувати, що непокоїть дитину без вживання слова “проблема”;
3. запропонувати можливість відвідати психолога або скористатися лініями довіри;
4. говорити відверто про свої власні почуття та досвід, підсилюючи це позитивними установками й показуючи, що це тимчасовий складний період;
5. підтримувати та показувати, що ви завжди поруч, але пропонувати допомогу щиро, дружньо та не нав’язливо;
6. сприймати дитину без критики та порівняння з іншими, використовувати приклади, але уникати образ, замість фраз “ти погано себе поводиш” виражати любов і повагу фразами “я тебе розумію”, “я тебе дуже люблю, але твої поведінка, вчинки, дії мене засмучують”;
7. поважати думку дитини, виражати впевненість, що завжди будете на її боці та готові разом долати труднощі.

Звертаємо увагу, що пропонувати дитині звернутися до психолога слід дуже обережно, щоб не образити, не злякати та не відштовхнути. Міністерство охорони здоров’я України пояснює, як коректно запропонувати близькій людині, зокрема – дитині, звернутися до психолога. 

Центр громадського здоров’я МОЗ України наводить наступний алгоритм спілкування з дитиною в разі виявлення в неї суїцидальних думок або бажання поговорити на тему суїциду:

• обрати вдалий час та обставини для розмови: тихе і відокремлене місце, де ніхто не відволікатиме;
• бути чесними, використовувати зрозумілу і просту мову, яка відповідає віку дитини. Акцентувати, що суїцидальні думки – це не рідкість, але спростувати уявлення дитини про самогубство;
• заохочувати дитину ділитися своїми думками та почуттями. Слухати уважно, не перебивати та не осуджувати. Дати зрозуміти дитині, що це нормально — почуватися наляканою, сумною чи розгубленою;
• дати дитині зрозуміти, що вона може поговорити з вами про що завгодно і що ви завжди готові її підтримати, що вона не самотня, що вам не байдуже і ви можете й хочете їй допомогти;
• заохочувати дитину звертатися по допомогу, якщо вона помітить ці ознаки у себе чи в інших. Дитина має розуміти, що може обговорити ці теми з дорослими, яким вона довіряє, наприклад, із батьками, викладачами;
• поділитися з дитиною телефонами довіри або служби психічного здоров’я, до яких вона може звернутися по підтримку;
• моніторити ситуацію та регулярно спілкуватися з дитиною, щоб дізнатися, як вона почувається, і пропонувати їй постійну підтримку. Заохочувати дитину продовжувати говорити про свої проблеми, почуття;
• звернутися до фахівця з психічного здоров’я, якщо ви стурбовані, що дитина може собі зашкодити. 

КОНТАКТИ ЛІНІЙ БЕЗОПЛАТНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Можна звернутися до психолога закладу освіти та/або психолога інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ). 

Міністерство охорони здоров’я України зазначає наступні номери “гарячих ліній” для отримання відповідної допомоги:

• 103 – якщо є пряма загроза життю та здоров’ю
• 7333 – національна цілодобова “гаряча лінія” Lifeline Ukraine психологічної підтримки з попередження суїцидів; 
• 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного) –  національна гаряча лінія для дітей та молоді “Ла Страда – Україна”;
• 0–800–501–701 – Всеукраїнський телефон довіри;
• (044) 456-17-02, (044) 456-17-25 – лінії Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи;
• 0-800-211-444 – лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції.
• Більше номерів – за посиланням.

ПОШИРЕНІ ПРИЧИНИ САМОГУБСТВ

Суїцид – серйозна суспільна проблема, яка щорічно призводить до понад 700 000 смертей у всьому світі. Стрімкий ріст випадків депресії, тривожності та ізоляції, спричинений пандемією COVID-19, а в Україні – ще й і війною – зробив цю проблему актуальною в усьому світі і в нашій країні, зокрема. За даними ВООЗ, кожні 40 секунд одна людина в світі позбавляє себе життя. Водночас, за деякими дослідженнями, на кожну дорослу людину, яка помирає внаслідок самогубства, припадає понад 20 тих, хто намагається його скоїти. Це означає, що кожні 2 секунди один дорослий вчиняє спробу самогубства.

Випадки суїциду часто відбуваються спонтанно під час кризових ситуацій, коли людина втрачає можливість впоратися зі стресовими життєвими ситуаціями, такими як фінансові проблеми, розрив стосунків або постійний біль і хвороба.

Крім цього, суїцидальна поведінка часто виникає під час конфліктів, природних катастроф, актів насильства і жорстокості, а також через втрату близьких та почуття самотності. Показники суїцидів також високі серед уразливих груп, таких як біженці та мігранти, представники спільноти LGBTI, увʼязнені.

ЯК РОЗПІЗНАТИ ОЗНАКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Багатьом самогубствам можна запобігти, якщо вчасно розпізнати загрозливі думки у людини та надати їй допомогу. І кожен із нас може допомогти. Тож у Всесвітній день запобігання суїцидам МОЗ публікує рекомендації, що варто робити, якщо ваші близькі мають суїцидальні думки та/або наміри.

Деякі поширені ознаки в поведінці людини, що можуть свідчити про наявність суїцидальних думок:

• поява тривожності, дратівливості, прояви конфліктної поведінки, злоби;
• відстороненість, уникнення контактів з друзями та родиною; перепади настрою;
• поява ризикової поведінки; зміни сну, брак енергії; відмова від їжі або переїдання;
• негативні репліки про себе; репліки про неможливість виходу зі складної ситуації;
• труднощі у подоланні щоденних проблем; втрата інтересу до власної зовнішності;
• погрози заподіяти собі шкоду або вбити себе; розмови про смерть або самогубство;
• підготовка або надсилання прощальних повідомлень; розроблення планів покінчити зі своїм життям;
• завершення поточних справ, дарування речей, складання заповіту.

Крім того, на наміри вчинити самогубство можуть вказувати й інші неочевидні ознаки, як-от: удавана веселість, жарти над власними емоціями. Ознаки суїцидальних думок можуть бути як завуальованими, так і відкритими. Хтось говорить про свої наміри прямо, наприклад: «Я так більше не можу», «Я не хочу жити», «Я хочу заснути і ніколи не прокинутися», а хтось робить натяки. У будь-якому випадку такі слова і дії не варто ігнорувати.

Розуміння та підтримка близьких, які можуть потрапити в складні ситуації, може змінити ситуацію. Не соромтеся проявляти турботу та звертатися за допомогою, якщо це необхідно.

Що робити, якщо ви підозрюєте у близьких наявність думок про суїцид? Якщо ви маєте підозри щодо суїцидальних думок у когось з вашого близького оточення, спробуйте стимулювати відкриту бесіду.

• Не соромтеся поставити прямі питання та виразити свою турботу.
• Зробіть намагання донести, що вам не байдуже, що ви дбаєте про цю людину і що вона – не сама. Ви не знаєте напевне, що відчуває людина, тому можете сказати: «Я не можу уявити, як тобі боляче, але я хочу спробувати зрозуміти».
• Намагайтеся не засуджувати і не критикувати.
• Запитайте, для чого людина живе і чому хоче померти.
• Спробуйте поговорити про людей, які їм небайдужі, які піклуються про них і яким вчинення суїциду може завдати болю.
• Уникайте розмов про далеке майбутнє, натомість допоможіть зосередитися на тому, як прожити саме цей день.
• Заохочуйте людину шукати допомоги і просити про неї – звернутися до лікаря чи зателефонувати на «гарячу лінію» підтримки.
• Допоможіть знайти потрібні контакти. Переконайтеся, що людина не залишається наодинці і їй не загрожує небезпека.

Пам’ятайте: вам не потрібно в ту саму хвилину розв’язати проблему близької людини, яка має суїцидальні думки, або повністю розуміти, чому вона відчуває те, що відчуває. Але поговоривши з нею і вислухавши її, ви принаймні дасте їй зрозуміти, що вам не байдуже. Якщо людина не хоче говорити, скажіть, що ви поруч і готові повернутися до розмови пізніше. Проте, якщо ви вважаєте, що є пряма загроза життю людини, ви можете діяти негайно. Надзвичайні ситуації із психічним здоров’ям слід сприймати так само серйозно, як і з фізичним.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ У РАЗІ, ЯКЩО ЛЮДИНА МАЄ СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ/НАМІРИ?

У разі, якщо є пряма загроза життю та здоров’ю, можна звернутися за номером 103. Крім того, можна звернутися на одну із «гарячих ліній»: за номером 7333 цілодобово працює «гаряча лінія» з попередження суїцидів та психологічної підтримки для ветеранів Lifeline Ukraine; 0–800–501–701 – Всеукраїнський телефон довіри; (044) 456-17-02, (044) 456-17-25 – лінії Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи; 0-800-211-444 – лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції.

 «Я не потрібен цьому Світу»

- Я винен;

- Я ненормальний;

- Я тут зайвий;

- Я всім тільки заважаю;

- Я винен, що я є;

- Краще б мене не було;

- У грудях болить, від самотності;

- Туга і біль - це я;

- Я не розумію, навіщо я тут потрібен.

Далі за списком лунають слова дітей, які виросли, з глибоким почуттям непотрібності, з одного боку, і неймовірним боргом відповідальності - з іншого.

Це батьки з вкраденим дитинством. Їм довелося подорослішати раніше, ніж вони були психічно готові. На їхні плечі лягала купа побутових питань: виховання молодших сестер і братів, заспокоїти істерики мами, пожаліти п'яного тата і багато іншого з життя дорослих, до чого психіка була просто не готова, фізіологічно.

Як результат, народжуючи вже своїх дітей, вони не здатні дати їм свою зрілість. Тому що її немає, не сформована. Це значить, вони народжують собі "батьків". Морально так. Несвідомо. Народжується "Той, хто буде любити безумовно".

З самого початку дитина не сприймається, як дитина. Вона повинна бути зручною, люблячою, і покірною. Вчитися. І робити так, як зручно батькам. Часто - мамі. Дитина - це збірний образ тієї людини, яку з неї ліплять. На почуття таких дітей не зважають. Це не тому, що батьки нелюди. А тому, що почуття батьків так само зневажали з різних причин. Більш того, почуття під забороною, і за їх вияв діти можуть бути покарані.

Здорове его не формується. Сексуальність пригнічена мамою, через страх, що це може накликати біду. На додачу влітає від тата, за найменше дорослішання. Адже тато, не усвідомлено, лає за те, що сам творив в цьому ж віці. Що, найімовірніше, і призвело до вагітності. По суті батьки лають підлітка за те, що він може повторити їх "помилки". Цим словом часто називають незаплановану вагітність. Тобто батько злиться на себе, але зриває злість на тих, хто чинить так, як він - на дитину, підлітка.

Дитина не знає, що нормально, а що ні. Вона росте з постійним відчуттям, що заважає. Тому часто хворіє і травмується. Хоч так вона себе відчуває в тілі, нехай і через біль. Грає в небезпечні ігри. Намагається привернути до себе увагу.

Увагу гарними вчинками не завоювати, тому що "хорошість" відносна. І батькам або все одно, або вони не задоволені. Тоді на сцену виходить "Дивацтво". Це неформальна поведінка, яка кричить "Я є" !!!

Підлітки починають творити неймовірне. Пригнічене в дитинстві виривається назовні в підлітковому віці, і виходить боком. Увага здобувається трешем. Заради того, щоб помітили, лайкнули. Часом - ціною свого життя. Підлітки підпалюють себе, падають з багатоповерхівок. Вони не бояться втратити життя, тому що вони його не набули в якості "Я є"! Вони були народжені фізично, але не народжені морально. Тому що морально - поле дії батьків.

Якщо такі діти виживають - вони будуть жити за принципом "Мене подавили - Я зроблю щось дуже неадекватне". Бо хоч так "Я є" !!! Це призводить їх до лікування у психотерапевтів на роки або до суїциду. У них будуть: розлади особистості, розлади харчової поведінки, панічні атаки, істерики, залежності. Це лише не багато наслідків, з усіх можливих.

Кожного дня в сім'ях відбувається жахливе - насильство! Жахливе тим, що воно є, а його не видно. Моральне насильство - одна з найстрашніших тем ще й тому, що його складно довести.

У нас в суспільстві проблема! Тому що ми постимо рожеві картинки, для лайків і не показуємо світлини дітей, поставлених на горох, покараних в кутах. А потім читаємо статті в газетах, про тих, хто по дурості ...

Любіть своїх дітей, не перекладайте на них свої проблеми і обов'язки!!!

 

Рекомендації для батьків здобувачів освіти підліткового віку

 

ПАМ’ЯТКА

ДЛЯ БАТЬКІВ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ КОЛЕДЖУ

 Адміністрація Відокремленого структурного підрозділу «Гірничо-електромеханічний фаховий коледж Криворізького національного університету» повідомляє вам, що у зв’язку з активністю агресивних молодіжних субкультур та розповсюдженням у месенжерах закликів до злочинних дій, серед молоді почастішали випадки вчинення злочинів передбачених статтями, 115, ст.119, ст.121, ст.122, ст.125, ст.126,ст.129 ч.2.ч.4.ст.187, ч.2.ч.4 ст.296, Кримінального Кодексу України.  Просимо вас, звернути увагу на поведінку ваших дітей поза нашим закладом освіти та на який контент вони підписані в соціальних мережах.

Просимо вас, роз`яснити вашим дітям про відповідальність за вчинення злочинів.

Нагадуємо, що за вчинення дій передбачених вищевказаними статтями Кримінального Кодексу України передбачена кримінальна відповідальність, а саме:

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

7) з хуліганських мотивів;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб; - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

 Стаття 119. Вбивство через необережність

1. Вбивство, вчинене через необережність, -карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

 Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

 Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, -карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

 Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

 Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

 Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 Стаття 129. Погроза вбивством

1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

 Стаття 187. Розбій

Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

 Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, - карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

 Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України "Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років".

Частина 2-га цієї ж статті передбачає, що "Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296)".

         За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності: адміністративної, кримінальної та сімейно-правової.

 Адміністративна відповідальність передбачена статтею 184 кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ухиляння батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, - тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -  тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Батькам здобувачів освіти.

10 порад психологічної служби

1. У студентському віці діти починають оцінювати своїх батьків. Вони обговорюють їх життя, поведінку, вчинки, зовнішній вигляд, знайомих. І постійно порівнюють. У якийсь момент результат цього зіставлення позначиться на Ваших відносинах з сином або дочкою. Він може бути для Вас як приємним, так і неприємним. Так що, якщо не хочете вдарити в бруд обличчям, починайте готуватися до цієї оцінки якомога раніше.

2. Головне у ваших взаєминах – взаєморозуміння. Щоб встановити його, Ви повинні проявляти ініціативу і не тримати образ. Не слід як йти на поводу миттєвих бажань Вашої дитини, так і завжди опиратися їм. Але якщо Ви не можете або не вважаєте потрібним виконати бажання сина або дочки, потрібно пояснити чому. І взагалі, розмовляйте більше зі своїми дітьми, розповідайте про свою роботу, обговорюйте з ними їхні справи, знайте їх інтереси і турботи, друзів і захоплення. Вони повинні відчувати, що Ви їх любите, що в будь- якій ситуації вони можуть розраховувати на Вашу пораду і допомогу і не боятися глузування або зневаги.

3. Важливезначення для здобувачів освіти мають Ваші доходи. Заздалегідь подумайте, що Ви можете покласти на іншу чашу терезів, коли Ваша дитина підросла і поставить Вас перед цією проблемою. Багато здобувачів освіти змушені йти працювати, так як вони, як дорослі особистості, потребують коштів. З одного боку, робота – це добре. Це означає самостійність і адаптацію до життя. Але якщо це вимушено (батьки не мають змоги допомогти фінансово або навмисне цього не роблять) – здобувач освіти буде намагатися поєднувати навчання і роботу, що в будь-якому випадку вплине на навчання, на здоров’я, на психологічний стан. Тому все повинно бути в міру. Необхідно допомагати Вашій дитині, але давати зрозуміти, що це не буде все життя, і рано чи пізно їй самій доведеться заробляти на своє життя, але цей перехід повинен бути усвідомлений. Надайте своєму здобувачу освіти можливість самому обрати сферу діяльності, і тоді його робота буде приносити не тільки дохід, а і задоволення.

4. Ви хочете, щоб Ваша дитина була міцною і здоровою? Тоді навчіться самі і навчіть її основам знань про свій організм, про способи збереження і зміцнення здоров'я. Це зовсім не означає, що Ви повинні освоїти арсенал лікаря і призначення різних ліків. Ліки – це лише «швидка допомога» в тих випадках, коли організм не може впоратися сам з навантаженнями, насамперед фізичними.

Здобувач освіти– вже цілком сформована і розумна людина. Проте не всі в цьому віці усвідомлюють ціну здоров’я. В активному житті немає часу на правильне харчування, достатній сон, вчасне лікування хвороб тощо. І абсолютно необхідно, щоб він розумів: щастя без здоров'я не буває. І не треба повчати його, як він повинен робити. Краще поясніть, який він має вибір, і які наслідки його будуть чекати від кожного рішення. Що саме обрати – його бажання. Але у будь-якому випадку підтримайте його, навіть якщо Вам це не подобається.

5. Скільки часу в тиждень Ви проводите зі своїми дітьми? За даними соціологічних опитувань, більшість дорослих в середньому присвячують дітям не більше 1,5 години в тиждень! І як сюди втиснути відверті розмови, походи в театр і на природу, читання книг та інші спільні справи? Звичайно, це не вина, а біда більшості батьків, змушених проводити на роботі весь день, щоб наповнити бюджет сім'ї. Почніть не тільки займатися тим, що Вам буде цікаво разом, а і тим, що дитині буде цікаво Вам розповісти.

6. Бажання дорослих уникнути розмов з дітьми на деякі теми привчає їх до думки, що ці теми заборонені. Ухильна або спотворена інформація викликає у дітей необґрунтовану тривогу. І в той же час не треба давати дітям ту інформацію, яку вони не запитують, з якої поки не можуть впоратися емоційно, яку не готові осмислити. Кращий варіант – дати прості і прямі відповіді на запитання. Так що і самим батькам треба всебічно розвиватися не тільки в області своєї спеціальності, але і в області політики, мистецтва, загальної культури, щоб бути для дітей прикладом моральності, носієм людських чеснот і цінностей.

7. Не оберігайте здобувачів освіти надмірно від проблем, як психологічних (навіть якщо сталося нещастя – це загартовує душу і робить її більш чутливою), так і матеріальних (це вчить знаходити вихід). Здобувачу освіти  необхідні позитивні і негативні емоції. Саме вміння справлятися з неприємностями допомагає йому повністю сформуватися як особистості. Роль дорослої людини полягає насамперед у тому, щоб допомогти йому стати дорослим, тобто навчити його протистояти дійсності, а не тікати від неї. Відгороджуючи від реального світу, нехай навіть з найкращими намірами, батьки позбавляють дитину можливості набути життєвий досвід, знайти свій шлях. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням Ви будете повідомляти їй: «Все порядку! Ти, звичайно, молодець і сам (сама) впораєшся!». Але, якщо дитині важко, і вона готова прийняти Вашу допомогу, обов'язково допоможіть їй.Дуже добре почати зі слів: «Давай разом».

8. Якщо Ви вже встигли наробити помилок у вихованні, Вам буде важче, ніж напочатку шляху. Але якщо у свого вихованця Ви виявите хоч крапельку хорошого і будете потім спиратися на це гарне в процесі виховання, то отримаєте ключ до його душі і досягнете хороших результатів.

Такі прості і місткі поради вихователям можна зустріти в старовинних педагогічних посібниках. Мудрі педагоги наполегливо шукають навіть в погано вихованій людині ті позитивні якості, спираючись на які можна домогтися стійких успіхів у формуванні всіх інших.

9. Якщо Ви зрозуміли, що були не праві, нехтували думкою сина або доньки з будь-яких важливих для них питань, не бійтеся зізнатися в цьому спочатку собі, а потім і Вашій дитині. І намагайтесь не повторювати цю помилку знову. Довіру легко втратити, а відновлювати її довго і важко. Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття. Ваш правильний вибір принесе Вам спокій та гармонію в сім'ю!

Вирази, які боляче травмують дитячі душі, яких бажано уникати:

• Я тисячу раз тобі казав (казала)…
• Невже тобі не зрозуміло, що…
• Скільки разів треба повторювати…
• Всі люди…, а ти…
• Ну на кого ти схожа (схожий)?..
• Що ти до мене причепилась (причепився)?..
• Ти такий, як твій батько (мати)…

Вирази, які бажано вживати якомога частіше:

• Ти в мене такий хороший (хороша)!
• Порадь мені, будь-ласка…
• Ти мене завжди правильно розумієш…
• Ти в мене молодець!
• Як я тобі вдячна (вдячний)!
• В тебе все вийде, я вірю в тебе!
• Я тебе дуже, дуже люблю!

10. Довіра – основа відносин. Здобувачі освіти  – вже не діти, і не треба для них тотального контролю. Батькам дуже важко навчитися довіряти, але без цього кроку неможливо підтримувати контакт з дитиною. Якщо Ваша дитина відчуває, що Ви їй довіряєте, вона зможе розкриватися для Вас, і з Вашої сторони найкращою відповіддю буде підтримка. Підтримка в будь-якому випадку. Навіть якщо Ваша дитина прийняла рішення, яке Ви не схвалюєте, і це призвело до негативних наслідків, ні в якому разі не наголошуйте словами «А я ж казала (казав)!», а навпаки, допоможіть вирішити складну ситуацію або уникнути наслідків.

Здобувачі освіти  знаходяться у тому віці, коли людина вперше зіштовхується з дорослими проблемами. Хибно вважати, що їм не потрібна допомога і вони вже дорослі. Навпаки, без правильної підтримки реалії життя можуть завдати значної шкоди тільки сформованій особистості, виробляючи комплекси, страхи, і бажання лише закриватися у собі. А не навпаки, розкривати свій потенціал на повну. І роль батьків неоціненна, так як без їх допомоги, дитина буде шукати допомогу на стороні.

І не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати, образити, принизити чи вдарити дитину, залиште її  на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся. Будь – якою поведінкою дитина ставить перед батьками одне запитання: « Ви любите мене таким (такою), яким (якою) я є?»

Щастя, здоров’я та сімейної злагоди Вам, шановні батьки!!!

ПОРАДИ ВИКЛАДАЧАМ ЩОДО ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗІ ЗДОБУВАЧАМИ ОСВІТИ

1.Враховуйте індивідуальний підхід до здобувача освіти при опитуванні з урахуванням психологічних і вікових особливостей

2. Не порівнюйте між собою здобувачів освіти, хваліть їх за успіхи і досягнення. Підхід до аналізу поведінки підлітків не повинен носити оціночний характер, потрібно знаходити позитивні, негативні моменти вчинків і пропонувати альтернативні способи поведінки.

 3. Використовуйте способи впливу на мотиваційну сферу здобувача освіти: проблемне навчання (мозкові штурми, рольове розігрування ситуацій і т.д.), рефлексивний аналіз своєї діяльності (самоаналіз покаже студенту ефективність його діяльності та допоможе самостійно виявити свої сильні і слабкі сторони по предмету), різноманітні педагогічні технології.

4. Застосовуйте такі форми і методи навчання, які дозволили б здобувачам освіти ефективно спілкуватися з метою якнайшвидшої адаптації та усунення мовного бар’єру.

5. Під час занять такі методи опитування як, письмовий, текстовий і груповий, допоможуть  знизити рівень емоційної напруги для здобувачів освіти зі страхами перед публічним виступом.

6. Для успішної адаптації постарайтеся забезпечити можливість здобувачам освіти зайняти гідне місце в колективі (через доручення, заохочення найменших успіхів, пошук і розвиток здібностей). Проявляйте і підтверджуйте свою довіру до здобувача освіти, довіривши відповідальне доручення або виступ від імені колективу.

7. Приділяйте увагу бесідам про моральність, самовихованні, організації режиму дня, профілактиці захворювань.

ПАМ‘ЯТКА  «ЯК  УНИКНУТИ  СТРЕСУ»

1. Визначте для себе головні життєві і професійні цілі, зосередьте свої зусилля на їх досягненні. Помічайте проміжні результати на шляху до поставленої мети, радійте кожному окремому успіху. Це допоможе вам протистояти стрессу.
2. Кожного ранку ставте собі три запитання:

• Що обов’язково потрібно сьогодні зробити?
• Що можна зробити завтра?
• Що необхідно зробити протягом тижня?
• Використовуйте техніку планування щодня.

3. Не уникайте спілкування. Кожна приємна розмова – кращі ліки від стресу.
4. Спробуйте налагодити конструктивні стосунки зі здобувачами освіти, їхніми батьками, колегами. Прагніть жити у злагоді з іншими та з самим собою.
5. Обговорюйте з близькими людьми свої проблеми – і ви частково розв’яжете їх.
6. Прощайте образи від інших. Навчіться забувати неприємне.
7. Умійте прощати себе, свої дії і вчинки. Допущені помилки, нехай будуть уроком на майбутнє. Не займайтесь «самоз’їданням».
8. Не судіть себе та інших. Позбудьтеся мислення «червоного олівця».
9. Ніколи не змагайтеся ні з ким. Змагайтеся лише з собою. Робіть все можливе для того, щоб сьогодні бути кращим, ніж учора, а завтра – кращим, ніж сьогодні.
10. Навчіться слухати співрозмовника. Часто невміння дослухати є причиною непорозумінь, образ, конфліктів і, як наслідок – стрес.
11. Частіше усміхайтеся і смійтеся. Умійте з гумором сприймати хоча б деякі неприємності.
12. Налаштовуйтесь на позитив. Будьте оптимістами.
13. Частіше бувайте на природі.
14. Відпочивайте разом із сім’єю.
15. Умійте розслаблятися. Оволодійте техніками релаксації.
16. Намагайтесь частіше слухати музику, яка покращує настрій.
17. Пам’ятайте про лікувальну силу аромотерапії, кольоротерапії.
18. Займайтесь улюбленою справою, знаходьте час на хобі.
19. Не забувайте займатися фізичними вправами: чим краще здоров’я, тим легше боротися зі стресом.

Поради психологічної служби, які допоможуть спілкуватись зі здобувачами освіти під час війни

Шановні колеги!

В Україні зараз немає жодної людини, яку б не зачепила війна. Але досвід кожного з нас різниться. Природньо, що можуть виникати проблеми в спілкуванні, особливо з тими, чий досвід відрізняється від вашого, з тими, хто пережив щось, не до кінця вам зрозуміле, що лякає, про що чуєш, але не до кінця віриш у те, що такі події можливі.

Спілкування зі здобувачами освіти під час війни вимагає від нас більшої чутливості й обережності, ніж у мирний час. Особливо це актуально, коли взаємодієш із тими, хто перебував у зоні активних бойових дій, на окупованих територіях, вимушених переселенців. 

Варто знати деякі особливості спілкування та враховувати їх, контактуючи з ними.

 Завжди варто пам’ятати, що перед вами людина, яка має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати.

У більшості випадків  здобувач освіти може сам вирішувати життєві питання, визначати майбутній рух, ухвалювати рішення й нести за них відповідальність.

 Не забирайте в них здатність бути суб’єктом власного життя.

Не робіть вибір за іншого.

Якщо людина пережила насильство, ситуацію, в якій була безпорадною, то можливість обирати з альтернатив повертає відчуття контролю. Якщо ви вирішили щось змінювати в планах здобувача освіти, його оточенні тощо — спочатку отримайте згоду. Людина має бути активним учасником свого життя.

Поважайте кордони людини.

 Здобувач освіти має право робити те, що вважає за потрібне, мати інші орієнтири та цінності, власне бачення ситуації. Намагання «допомогти» може сприйматись як насильство. Варто запитати, чи потрібна людині допомога, а вже потім діяти. Також не варто торкатися чужого тіла без дозволу. Якщо нам дуже хочеться обійняти — це наше бажання, й воно може не збігатися з потребою іншої людини.

 Не жалійте, а співпереживайте.

 Жалість позбавляє іншого суб’єктності, сили. Зазвичай ми співчуваємо, співпереживаємо. Також не варто говорити про те, що ми розуміємо емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ми не знаємо, як це було, нас не було поруч. Але історія людини викликає в нас почуття, й ми можемо їх озвучувати.

Турбуючись про здобувача освіти, непогано створити умови для переживання ними позитивних емоцій. Однак не вимагайте від іншого, щоб він відчував ту емоцію, яку ви очікуєте, був радісним і щасливим. Людина, яка пережила страшні події, має право відчувати лють, сум, горювати й усвідомлювати те, що з нею відбувається.

Не знецінюйте її емоції, порівнюючи з іншими — кожен переживає власні стани, й кожному потрібен свій час, аби пройти цей процес.

Дуже важливо вміти витримувати емоції іншого. Якщо здобувачу освіти, необхідно висловити переживання, розповісти власну історію — добре буде надати їй таку можливість. Означення словами того, що вона пережила, сприяє загоєнню душевних ран. Однак про емоції ми можемо не лише говорити — ми можемо про них мовчати. Якщо людина замовкає, просто побудьте з нею поруч. Не обов’язково щось говорити. Це буває непросто — для цього потрібно бути емоційно стабільним.

 Перебування в здобувача освіти у складних життєвих обставинах може сильно впливати на них, змінюючи звичні нам поведінкові прояви. Не варто їх інтерпретувати самостійно — ви не можете знати всі обставини життя іншого скерувати до спеціаліста який надасть кваліфіковану психологічну допомогу.